Загальні засади цивільного права

Розробив: викладач Вашкевич В.І.

Загальні засади цивільного права

Цивільне право – самостійна галузь права, яка регулює майнові та немайнові відносини, що засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.Цивільний кодекс України від 01.01.2004 р.

Принципи цивільного права:

1. Неприпустимість свавільного втручання в сферу особистого життя людини.

2. Неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених законом.

3. Свобода договору.

4. Свобода підприємництва.

5. Можливість судового захисту цивільних прав у разі їх порушення.

6. Справедливість, добросовісність і розумність.

Цивільне право регулює суспільні відносини:

1. Майнові права, які виникають у зв’язку з володінням, користуванням, розпорядженням майном і переходом майна від одного суб’єкта до іншого (відносини власності).

2. Особисті немайнові права:

а) що забезпечують природне існування – право на життя, на охорону здоров’я, на медичну допомогу, на донорство, на інформацію про стан здоров’я і таємницю про стан здоров’я, на свободу, на особисту недоторканість, на сім’ю, на опіку або піклування, на безпечне для життя і здоров’я довкілля;

б) що забезпечують соціальне буття фізичної особи – право на ім’я, на зміну та використання імені, на повагу до гідності та честі, на індивідуальність, на особисте життя та його таємницю, на місце проживання, на свободу пересування, на вибір роду занять, на недоторканість ділової репутації, на свободу об’єднань.

Учасники цивільних правовідносин:

1. Фізичні особи (громадяни).

2. Юридичні особи – організації, створені і зареєстровані в установленому законом порядку, які наділяються цивільною правосуб’єктністю (ознаки: організаційна єдність (статут), наявність відокремленого майна, самостійна майнова відповідальність (юридична печатка), участь у цивільному обігу від свого імені (банківський рахунок), здатність бути позивачем і відповідачем у суді (юридична адреса)).

Види юридичних осіб:

1. Комерційні організації – банки, юридичні консультації, нотаріальні контори – отримання прибутку.

2. Некомерційні організації – політичні партії, бібліотеки, школи – задоволення некомерційних потреб.

3. Господарські товариства.

4. Кооперативні об’єднання.

5. Орендні підприємства.

6. Колективні підприємства (колгоспи).

7. Господарські об’єднання.

8. Дочірнє підприємство.

9. Філії.

10. Представництва.

Цивільна правоздатність – це здатність мати цивільні права та обов’язки. Особливість – настання правоздатності з моменту народження і припинення – з моменту смерті особи.Цивільна дієздатність – це здатність своїми діями набувати прав і юридичних обов’язків, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за скоєні правопорушення.

Види дієздатності:

1. Часткова – особи до 14 років (малолітні).

2. Неповна – особи від 14 до 18 років (неповнолітні).

3. Повна – особи від 18 років (у разі реєстрації шлюбу; від 16 років, якщо особа працює за трудовим договором або займається підприємництвом; з 14 років, якщо особа записана матір’ю або батьком дитини).

4. Обмежена – особи розумово неповноцінні або позбавлені права рішенням суду.

Акти цивільного стану – це події та дії, які нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків:

1. Народження фізичної особи.

2. Встановлення її походження.

3. Набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата.

4. Досягнення відповідного віку.

5. Надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною.

6. Шлюб, розірвання шлюбу.

7. Усиновлення.

8. Зміна імені.

9. Інвалідність.

10. Смерть.

Об’єкти цивільних прав.Правочини. Представництво.

Строки і терміниВиди об’єктів цивільного права:

1. Речі – матеріальні предмети, які здатні задовольняти певні потреби людини і являють для неї певну цінність.

2. Гроші – особливий товар, що виражає вартість усіх інших і обмінюється на будь-який з них, виконуючи роль загального еквівалента.

3. Цінні папери – грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики (акції, облігації, ощадні сертифікати, векселя, приватизаційні папери).

4. Дії – послуги.

5. Результати інтелектуальної творчості.

6. Особисті немайнові блага – здоров’я, недоторканість, честь, гідність,сім’я.Правочин – це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Види правочинів:

1. Односторонні або двосторонні (багатосторонні).

2. Строкові або безстрокові.

3. Оплатні або безоплатні.

4. Майнові або організаційні.

Форми правочинів:

1. Усна.

2. Письмова.

3. Нотаріально посвідчена письмова.

У письмовій формі належить вчиняти правочини:

1. Між юридичними особами.

2. Між фізичною та юридичною особою.

3. Фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

4. Інші, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Недійсність правочину:

1. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог щодо його укладення.

2. Недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

3. Недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (оспорюваний правочин).Фіктивний правочин – вчинення без наміру створення правових наслідків, які цим право чином обумовлюються – визнається судом недійсним.Удаваний правочин – вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.Представництво – право відношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з ін. підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представниками за законом є:

1. Батьки (усиновлювачі) – своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

2. Опікун – малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

3. Інша особа – у випадках, встановлених законом.Комерційний представник – особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Припинення представництва за довіреністю:

1. Закінчення строку довіреності.

2. Скасування довіреності особою, яка її видавала.

3. Відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю.

4. Припинення юридичної особи, яка видала довіреність.

5. Припинення юридичної особи, якій видана довіреність.

6. Смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

7. Смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Строк – певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.Закінчення строку припадає на останній визначений день. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в 1 рік застосовується до вимог:

1. Про стягнення неустойки (штрафу, пені).

2. Про спростування недостовірної інформації, поміщеної у Засобах масової інформації.

3. Про переведення на співвласника прав та обов’язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності.

4. У зв’язку з недоліками проданого товару.

5. Про розірвання договору дарування.

6. У зв’язку з перевезенням вантажу, пошти.

7. Про оскарження дій виконавця заповіту.Позовна давність у 5 років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.Позовна давність у 10 років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовна давність не поширюється:

1. На порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

2. На відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін. ушкодженням здоров’я або смертю.

3. На порушення права власності або інше речове право.

4. На вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Особисті немайнові і майнові правафізичної особиОсобисті немайнові права:

- належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

- не мають економічного змісту, якщо вони належать фізичній особі;

- тісно пов’язані з фізичною особою – фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;- ними фізично особа володіє довічно.Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.Фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно.

Відповідно до Конституції фізична особа має право:

 

I. На забезпечення природного існування фізичної особи:

1. Право на життя – невід’ємне право, особа не може бути позбавлена життя, має право захищати своє життя та здоров’я, а також від протиправних посягань будь-якими засобами.Медичні, наукові та ін. досліди можуть провадитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.Забороняється задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя.Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюватися за бажанням жінки. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 28 тижнів.

2. Право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю.

3. Право на охорону здоров’я.

4. Право на медичну допомогу. Фізична особа, яка досягла 14 років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

5. Право на інформацію про стан свого здоров’я.

6. Право на таємницю про стан здоров’я.

7. Право на свободу. Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску на фізичну особу, втягування її до вживання спиртних напоїв, наркотичних та психотропних засобів, вчинення інших дій, що порушують право на свободу.

8. Право на особисту недоторканість. Фізична особа на може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню. Фізичне покарання батьками, опікунами, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей не допускається.

9. Право на сім’ю. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією.

10. Право на опіку або піклування.

11. Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, на безпечні продукти споживання, на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

 

II. На забезпечення соціального буття фізичної особи:

1. Право на ім’я.

2. Право на зміну імені (16 років).

3. Право на використання імені.

4. Право на повагу до гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканою.

5. Повага до людини, яка померла. Шанобливе ставлення до тіла людини, яка померла, до місця поховання людини.

6. Право на недоторканість ділової репутації.

7. Право на індивідуальність. Збереження національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони на заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

8. Право на особисте життя та його таємницю. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

9. Право на інформацію. Вільний збір, зберігання, використання і поширення інформації. Поширюючи інформацію, особа зобов’язана переконатися в її достовірності. Не допускається збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте миття фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом; збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи.

10. Право на особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо).

11. Право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів.

12. Право на таємницю кореспонденції (листування, телеграми, телефонні розмови, телеграфні повідомлення та ін.).

13. Захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відео зйомок (лише за згодою особи).

14. Охорона інтересів фізичної особи, яка зображена на фотографіях та в інших художніх творах (публічний показ, відтворення, розповсюдження лише за згодою особи; якщо особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди).

15. Право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості; цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності не допускається).

16. Право на місце проживання (вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом).

17. Право на недоторканість житла (проникнення до житла, проведення в ньому огляду чи обшуку може відбутися лише за вмотивованим рішенням суду).

18. Право на вибір роду занять.

19. Право на свободу пересування.

20. Право на свободу об’єднання (належність чи неналежність особи до політичної партії або громадської організації не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи переваг).21. Право на мирні зібрання (збори, конференції, засідання, фестивалі тощо).Власність – правова категорія, тобто врегульовані законодавчо суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Право власності – право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зміст права власності:

1. Право володіння.

2. Право користування.

3. Право розпоряджання.Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Житлом фізичної особи є:

1. Житловий будинок – будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, ін. нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

2. Садиба – земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

3. Квартира – ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Речові права на чуже майно:

1. Право володіння чужим майном – виникає на підставі договору з власником, на ін. підставах, встановлених законом. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

2. Право користування чужим майном (сервітут) – встановлюється щодо земельної ділянки, ін. природних ресурсів або ін. нерухомого майна для задоволення потреб ін. осіб, які не можуть бути задоволені ін. способом.

3. Право користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб (емфітевзис) – встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для с/г потреб.

4. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) – виникає на підставі договору або заповіту, може бути встановлено на визначений або на невизначений строк.Право інтелектуальної власності – право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Об’єкти права інтелектуальної власності:

1. Літературні та художні твори.

2. Наукові відкриття.

3. Винаходи, корисні моделі, промислові зразки.

4. Раціоналізаторські пропозиції.

5. Комп’ютерні програми.

6. Компіляції даних (бази даних).

7. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

8. Сорти рослин, породи тварин.

9. Фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення.

10. Виконання.

11. Комерційні таємниці.

12. Комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення.Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених ЦКУ, ін. законом чи договором.

Об’єкти авторського права є:

1. Літературні та художні твори.

2. Комп’ютерні програми.

3. Компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності.

4. Ін. твори.Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що підліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив ін співавторів, крім випадків, передбачених законом. Зобов’язання. Договори.Відшкодування шкоди

Юридичний обов’язок – це визначена законом міра необхідної поведінки, дотримання якої визначає стабільність цивільно-правових відносин.Зобов’язання – правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні або у грошовому еквіваленті іноземною валютою.Строки (терміни) виконання зобов’язання:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Види забезпечення виконання зобов’язання:

1. Неустойка – грошова сума, яку боржник повинен виплатити у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язання.

2. Штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

3. Пеня – неустойка, яка нараховується у вигляді суми, що періодично стягується (у відсотках до загальної суми) за кожний прострочений день невиконання зобов’язання.

4. Застава – кредитор має право звернути стягнення на обумовлене договором майно боржника.

5. Іпотека – застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця.

6. Заклад – застава рухомого майна.

7. Завдаток – грошова сума або рухоме майно, що видається боржником кредитору на підтвердження договору і забезпечення його виконання.

8. Порука – договір, за яким поручитель бере на себе обов’язок відповідати перед кредиторами за виконання зобов’язання основним боржником.

9. Гарантія – письмове зобов’язання банку, іншої фінансової установи, яке видається кредитору на прохання боржника, за яким гарант бере на себе відповідальність за порушення боржником умов договору з кредитором.

10. Притримання – право кредитора притримати у себе річ боржника до виконання ним зобов’язання.

Зобов’язання припиняється:

1. Виконанням, проведеним належним чином.

2. Переданням відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.

3. Зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

4. За домовленістю сторін.

5. Внаслідок звільнення (прощенням боргу).

6. Поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

7. Неможливістю його виконання у зв’язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

8. Смертю фізичної особи, якщо зобов’язання нерозривно пов’язане з нею.

9. Ліквідацією юридичної особи.Договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Види договорів:

1. Купівлі-продажу – одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

а) продавець:

· зобов’язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу;

· повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (техпаспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства;

б) покупець зобов’язаний:

· прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу;

· вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства;

· оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу;

в) у письмовій формі укладаються і підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації договори купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або ін. нерухомого майна.

2. Роздрібної купівлі-продажу.

3. Поставки.

4. Контрактації с/г продукції – між виробником с/г продукції і заготівельником або визначеним одержувачем.

5. Міни (бартеру).

6. Дарування – одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

7. Пожертви – дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети.

8. Ренти – одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

9. Довічного утримання (догляду) – одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, ін. нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації.

10. Найму (оренди) – наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

11. Прокату – наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов’язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк.

12. Позички – одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

13. Перевезення – вантажу, пасажирів, багажу, пошти.

14. Зберігання – одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.· складське зберігання;· зберігання речі у ломбарді;· зберігання цінностей у банку.

15. Страхування.

16. Доручення - одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Повірений має право на плату за виконання свого обов’язку.

17. Управління майном – передача на певний строк майна в управління.

18. Надання послуг – одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Виконавець повинен надати послугу особисто. За договором про безоплатне надання послуг замовник зобов’язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

19. Підряду – одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу. Укладається на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі та на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.Підрядник має право залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників).У договорі підряду визначається ціна роботи (включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу) або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.У разі виникнення між замовником і підрядником спору з приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу будь-кого з них має бути призначена експертиза.Якщо виконана робота неналежної якості, то замовник має право за своїм вибором вимагати від підрядника:· безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;· пропорційного зменшення ціни роботи;· відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.До вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, застосовується позовна давність в 1 рік, а щодо будівель і споруд – 3 роки від дня прийняття роботи замовником.

20. Побутового підряду – підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та ін. особистих потреб, а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.Підрядник не має права нав’язувати замовникові включення до договору побутового підряду додаткових оплатних робіт або послуг. У разі порушення цієї вимоги замовник має право відмовитися від оплативідповідних робіт або послуг.Замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи відмовитися від договору, сплативши підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно фактично виконаній роботі та відшкодувавши йому витрати.

Підрядник зобов’язаний:

а) до укладення договору надати замовникові необхідну та достовірну інформацію про:

· запропоновані роботи;· їх види та особливості;

· ціну та форму оплати праці;

· повідомити ін. відомості, що стосуються договору на вимогу замовника;

· назвати конкретну особу, яка буде виконувати роботу, якщо за характером роботи це має значення.

б) при здачі робіт повідомити замовника про вимоги, яких необхідно додержувати для ефективного та безпечного використання виготовленої або переробленої речі або ін. виконаної роботи, а також про можливі для замовника або інших осіб наслідки недодержання відповідних вимог.Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником.Цивільно-правова відповідальність – один із видів юридичної відповідальності, суть якої полягає в примусовому впливі на порушника цивільних прав і обов’язків шляхом застосування до нього санкцій переважно майнового характеру.

Види цивільно-правової відповідальності:

1. Залежно від обсягу відшкодування збитків – повна або часткова.

2. Залежно від розподілу прав та обов’язків:

а) мішана – виникнення шкоди з вини обох сторін;

б) часткова – кожна із сторін несе відповідальність тільки у своїй частці;

в) солідарна – кредитор може пред’явити вимоги як до всіх боржників, так і до кожного окремо;

г) регресивна – особа несе відповідальність перед потерпілим за шкоду, заподіяну третьою особою;

д) субсидіарна – борги покриває не сам боржник, а третя особа.

3. Залежно від підстави виникнення – договірна або позадоговірна (у разі порушення закону).

Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності:

1. Казус – випадкова дія особи, яка має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементу вини і не тягне юридичної відповідальності.

2. Непереборна сила – надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (землетруси, повені, урагани, стихійні лиха, воєнні дії, страйки).

Моральна шкода полягає у:

1. Фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я.

2. Душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів.

3. Душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

4. Приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується:

· грішми, іншим майном або в інший спосіб, розмір якого визначається судом із врахуванням вимог розумності і справедливості;

· незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування;

· одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла 14 років) відшкодовується батьками або опікуном.Шкода, завдана неповнолітньою особою (у віці від 14 до 18 років) відшкодовується нею самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується її батьками або піклувальник